Консультація для батьків
Відповідальність батьків за дітей
Закон України “Про освіту” (витяг) Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки зобов’язані:
• постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей;
• поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя;
• сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
• виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
Стаття 60. Права батьків Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
- вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей;
- обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування в закладах освіти;
- звертатися до органів державного управління освітою з питань навчання, виховання дітей.
Конституція України Ст.52 Будь яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Батьківські права та обов’язки носять конституційний характер. Їхнє право на виховання дітей є передумовою здійснення обов’язків щодо виховання. Відмовитись від своїх прав та обов’язків батьки не можуть. Вони можуть їх втратити після суду.
Закон України про освіту Кодекс про шлюб та сім’ю
Ст. 65 частина 2 Один із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на стосунки з нею. Той із батьків, при якому проживає дитина, не має права перешкоджувати іншому із батьків зустрічатися з дітьми і брати участь у їх вихованні.
Ст. 70 Підстава для позбавлення батьківських прав:
• батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо навчання і виховання дітей;
• батьки зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми ;
• батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;
• батьки є хронічними алкоголіками та наркоманами.
Ст. 76 Для захисту інтересів дитини суд може прийняти рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і передачу дитини на опікування органу опіки і піклування. Воно може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини у осіб, у яких вона знаходиться, загрожує її здоров’ю, вихованню і небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необхідного постійного догляду).
Адміністративна відповідальність батьків встановлена, виходячи із вимог КпАП за ухилення від виконання покладених законом обов’язків:
Ст. 184 частина 1 Систематичне ухилення від виконання обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (при наявності підтверджуючих документів)
Ст. 184 частина 2 Передбачена відповідальність за ті ж дії, які вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення до першої частини цієї статті (при наявності підтверджуючих документів)
Ст. 184 частина 4 До неповнолітніх, які не досягли 14 – 16 років і відповідно до статті 10 Кримінального кодексу не є суб’єктами злочину і не можуть нести кримінальної відповідальності, застосовуються примусові заходи виховного характеру, які передбачені Ст.11 Кримінального кодексу, а батьки несуть адміністративну відповідальність. Батьки можуть нести адміністративну відповідальність і за статтею 180 Кодексу – за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (шляхом особистого прикладу або психічного чи фізичного спонукання до вживання спиртних напоїв). Якщо неповнолітній систематично втягувався в пияцтво дорослим, то останній підлягає кримінальній відповідальності за статтею 208 Кримінального кодексу.
Консультація для батьків
Сімейне виховання – запорука розвитку здорової дитини
Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.
Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.
Стилі виховання дітей.
Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.
Надмірна опіка (гіперопіка).
Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.
З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.
Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.
Авторитетний (демократичний) стиль виховання
(високий рівень контролю та теплі стосунки)
Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.
Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми.ВОНИ ДОБРЕ ВЧАТЬСЯ В ШКОЛІ ТА МАЮТЬ ВИСОКУ САМООЦІНКУ.Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.
Авторитарний стиль виховання
(ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)
Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.
Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно
ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ВІДЛЮДНІ, БОЯЗКІ, ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ, ДРАТІВЛИВІ.,ДІВЧАТА НАЙЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАСИВНИМИ І ЗАЛЕЖНИМИ. ХЛОПЦІ МОЖУТЬ СТАТИ НЕКЕРОВАНИМИ І АГРЕСИВНИМИ.
Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).
Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.
Ліберальний стиль виховання
(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ТЕПЛІ СТОСУНКИ)
Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.
Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти,СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО
Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.
Як знайти золоту середину
Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.
Консуьтація для батьків
Сім помилок батьків,
яких припускаються дорослі у вихованні дітей
Побутові погрози
"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази
"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.
Критика "глухого кута"
"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.
Образливі прізвиська
"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"
Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
Невмотивований допит
"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
Безапеляційні твердження
Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".
Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.
Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.
Рекомендації батькам щодо виховання дітей
1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те ,що вона-єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь- яких обставин.
4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.
5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
6.Намагайтеся щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного, бажано, щоб заборон було небагато - лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».
8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. І тільки в разі відвертого непослуху їй інструкцію. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують , як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання-найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний-вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
Крнсультація для батьків
Поради з виховання
Як можна допомогти дитині добре поводитись?
В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.
Обирайте виховання без побиття та крику
На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.
Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання
— Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному
♦ Покарання обов’язково мас бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образ.
♦ Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.
2. Під час їжі.
3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.
Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.
ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ
1. Відокремлюйте свої почуття від дій.
Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.
2. Уважно вивчайте свою дитину.
Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.
3. Треба враховувати емоційний стан дитини.
Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.
Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.
5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину,щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.
Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.
6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.
— Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!
— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.
— Краще не карати, ніж карати із запізненням.
7. Навчайте дитину норм і правил поведінкив різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.
8.НАКЛАДНІСТЬ ОБМЕЖЕННЯ НА НЕБЕЗПЕЧНІ ТА РУЙНІВНІ ДІЇ.
Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
9. Будьте самі прикладомкультурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.
10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого.Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.
ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?
Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.
Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.
Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту
Консультація для батьків
Вперше до дитячого садка
У цій невеликій консультації ми зібрали самі корисні й ефективні поради щодо адаптації дітей до нових умов в дитячому садку.Уже сімнадцять років на наших очах ростуть діти від 2 до 10 років, і кожен з п’ятисот учнів наших шкіл є унікальним джерелом натхнення для всієї Мандаринки.Ця стаття – результат спостереження за малюками і батьками, які щодня приходять до нас зі своїми бажаннями, турботами, радощами і хвилюваннями. Ми розділили наші поради на дві частини: ДО і ПІСЛЯ першого дня в дитячому саду, кожна з яких розділена на три розділи:
1. Ми розуміємо, переживання батьків, що вперше відводять дітей до дитячого садку, тому перші поради спрямовані саме на роботу з мамами, татами, бабусями, дідусями, тітками, дядьками, турботливими сусідами і, звичайно, нашими вічними конкурентами – нянями. У нашій роботі дев’ять з десяти «складних адаптацій» спровоковано саме дорослими.
2. Про переживання дитини в нових та абсолютно незнайомих для нього умовах, будемо говорити в другій частині.
3. І, нарешті, третій розділ присвячений відносинам з дитячим садком.
ДО ПЕРШОГО ДНЯ
Працюємо над собою
1. Для початку всі в вашій родині повинні бутизгодні з тим, що дитина йде в дитячий садок. Колектив, розвиток і море емоцій, які Ви не зможете дати малюкові самі, значно важливіші ніж первинний дискомфорт.Мами і тата! Не плачте самі.
2. Дуже важливо відвідати дитячий садок заздалегідь, і не тільки як екскурсію, а й як репетицію. «Тут ми з тобою заходимо на майданчик садка, тут твоя група, там за дверима – роздягальня, а тут ти мене обіймаєш (гладиш по спині, цьом в щічку)». Ще до садка в житті малюків відбувається маса змін: відмовилися від соски і горщика, спимо в інший час і в іншому ліжечку, тому наш девіз щодо садкаяк найменше нового за рахунок репетицій!
3. Коли ідея мами і тата відвести малюка в садок на слуху, безліч близьких і не тільки, вважають своїм обов’язком поділитися своєю думкою відносно цього. При цьому додаючи свої смішні, але не завжди радісні історії про дитячий садок. Або ще гірше, коли дитині загрожують дитячим садком, якщо буде себе погано вести. А в цьому віці діти глибоко переживають знайомство зі страхом, і будь-який незначний негатив у них може відкластися і нести значно більше емоцій, ніж найвеселіше подія. Розповідайте веселі історії про себе в саду, хай не дуже правдивих. Переконайтеся, що ніхто з близьких (бабусь, дідусів і особливо прабабусь) не “шкодує» з приводу походу дитини в садок.
4. Дуже важливо не поєднувати глобальні зміни в сім’ї, як переїзд у нову квартиру, розлуку з близькими, вихід мами на роботу з першим походом до дитячого садку. Іншими словами, малюка нічого не повинно турбувати при першому досвіді відвідування садка.
ПРАЦЮЄМО З МАЛЮКОМ
1. Дуже важливо «підігнати» режим дня дитини під режим закладу. Це зніме так званий фізичний стрес, який часто проявляється в емоціях. При цьому зверніть увагу не тільки на час сну (в більшості випадків це 12:45 – 15:15), але і на харчування (орієнтовно 9:00, 12:30, 17:00), і прогулянки (зазвичай два рази на день 11: 00-12: 00 та 17:30 до кінця дня). Можна програти в рольові ігри: «Мама йде на роботу, я залишаюся в ДС»; «Я ділюся іграшками …»; «Ми граємо разом …»
2. За пару місяців до походу в садок обов’язково треба проходити медогляд дитини. Це корисно в усіх відношеннях, здорові діти зазвичай здорові емоційно. Вам теж буде корисно знати, що з малюком все в порядку.
3. Обмежте дитину від емоційних перевантажень, в тому числі від гостей, цирку і т.п. Надлишок позитивних емоцій також буває короткою дорогою до негативних.
4. Намагайтесь навчити дитину висловлювати свої думки, особливо тривожні. Це допоможе Вам їх розвіяти, в тому числі і при поході в садок.
5. Знайдіть спосіб відшукати і познайомитися з дітьми, яких поведуть з вами в групу. Побачивши знайомі обличчя діти, природно, йдуть в ДС легше. Найкраще з агітувати друзів піти в той же садок.
6. Опрацюйте «словниковий запас», оптимальний для ДС. Малюк повинен бути здатний познайомитися, розповісти про свій вік, тата, маму.
7. Дуже доцільно розвивати посидючість, здатність займатися розумовою діяльністю (малювати, ліпити, слухати казку) близько 7 хвилин безперервно.
8. Познайомте малюка з вихователем до походу в садок. Розкажіть, чим вона буде з ними займатися, це допоможе розвіяти часте уявлення дітей, що мама кинула з незнайомою тіткою. Поясніть, що до цієї тітки дитина завжди може звернутися.
9. Майже гарантований спосіб піти в дитячий садок без сліз, це попередні «курси з адаптації». У своїх садочках ми це практикуємо, і ця практика завжди ідеально працює. Напевно в приватних садках поруч з Вами таке теж є. Сенс в тому, що діти разом з батьками один-два рази на тиждень приходять на розвиваючі заняття, основна мета яких познайомитися з садком в «комфортних» умовах, коли мама поруч.
Тепер, набравшись терпіння, шукаємовідповідний садок. Це тема цілої книги, але пройдемося по основним критеріям.
· територіяДС повинна бути огороджена і закрита, добре проглядатися, оснащена ігровими майданчиками, з зеленими насадженнями;
· методична базаповинна включати сучасні методики, а головне – досвідченого керівника (ця людина підбирає, навчає і наставляє вихователів, яким Ви збираєтеся довірити найдорожче)
Отже, настає світлий і радісний день 1 вересня, і Ви з квітами і (найчастіше) сльозами вперше переступаєте поріг дитячого садка!
ПІСЛЯ ПЕРШОГО ДНЯ
Працюємо над собою
1. Головнеспокій. Заспокоїтися дійсно складно, але як ми вже говорили, дітки в цьому віці дуже вразливі і моментально відчувають хвилювання близьких. Збираємо волю в кулак, а потім можна і виплакатися за територією дитячого садка. На нашому досвіді – батьки плачуть довше, ніж діти.
2. Намагайтесяне ділитися з іншими дорослими своїми переживаннямипро «важку адаптацію» дитини. Малюки розуміють значно більше, ніж ми з Вами представляємо, можуть почути і стривожитися ще більше.
3. З виходом до дитячого садку часто пов’язують «деградацію» в розвитку. У зв’язку з відсутністю колишнього емоційного іфізичногоконтакту, діти дуже потребують додаткової турботи і уваги, звідси і мокрі штанці, і «мамо, можна я з тобою засну» і т.д. Робимо крок на випередження – не змушуємо малюка звертати на себе увагу, самі укладіть спати, поносить зайвий раз на руках і багато багато іншого.
4. У більшості сімей дитина більше прив’язаний до одного з батьків, ніж до іншого (якщо у вас не так, терміново пишіть про це книгу, Ви явно знаєте щось особливе). У садок йдемо з тим дорослим, до кого малюк прив’язаний менше. Намагайтеся не реагувати на емоційні сплески дитини. Найчастіше після того, коли батьки пішли, дітки моментально заспокоюються, а у вас «осад» на півдня.
5. Завели дитини в ДС іШВИДКО йдемо, переконавши дитину, що все добре й матуся чи татусь обов’язково повернуться.
6. Дуже важливо витримати іне карати дитинуза витівки, практика показує – покарання лише погіршують становище. Можна пошукати інші мотиви, наприклад, «тато не може спокійно заробляти гроші, тому що ти плачеш вранці, значить, на море скоро не поїдемо ». Садок – це перший етап дорослішання і дуже доцільно говорити з дітьми про дорослі речі.
7. У перший день після відвідування садка, влаштуйте сімейне свято, це дуже важлива подія, яка сталася з уже дорослою дитиною! Пишаєтесь своїм малюком!
Працюємо з дитиною
Перша реакція на дитячий садок Вашого малюка може бути різною, як дуже радісною від нових іграшок, знайомства з діткам, ігор, так і дуже плаксивою.
1. Не порівнюйтеВашої дитини з іншими дітьми.
2. У перший деньвізьміть з собою найулюбленішу іграшку, попередивши, що нею потрібно буде ділитися. Ефект від наявності «рідного» предмета в групі буде вище ніж можливе негативне ставлення нового оточення.
3. Знайдіть можливістьпару днів забирати дитину до сну, а ще краще після занять та прогулянки. Зазвичай їжа і сон – це дуже інтимно і в перші дні малюки можуть це погано переносити.
4. Може трапитися, що дитина захоче довше побути на території, ми радимо все такипоступову адаптацію.
5. Не залишайте малюка наодинці зі своїми думками.Ненав’язливо дізнайтеся, що йому не сподобалося в садку.Найчастіше, це може бути поведінка іншої дитини, або незрозумілі ігри. Можна використовувати рольові ігри, щоб краще пізнати, що малюка турбує Наприклад, візьміть ведмедика, який йде в дитячий сад, долучіть малюка до програвання ситуації: «ось ведмедик прощається з мамою, а ось його друзі »і т.д.
6. Будьтеуважні до всіх психологічним розладів: поганий сон, апетит, замкнутість, тривожність. Дайте дитині пару днів відпочинку, в разі їх прояви. Разом з тим, в ці дні говоріть з малюком про садок, природно, приділяйте увагу позитивним враженням. Не сильно звертайте увагу на сльози, малюки вже навчилися «контролювати» маму і тата і слізки – відмінний спосіб маніпуляції.
7. Ранок повинен проходити в прекрасному настрої, незважаючи на відсутність будь-якого бажання йти в садок. Дитина повинна виспатися. Ви повинні створити всі умови для радості. Нехай довго вибирає іграшки, з якими йде в садок, допоможіть одягнутися, навіть якщо вже рік одягаєтеся без допомоги, включите ранковий мультик в загальному,робимо все, щоб у малюка був настрій на «УРА».
8. У дитиниповинна бути впевненість в тому, щойого заберуть.Непогано допомагає трюк з ключами, коли Ви віддаєте який-небудь ключ (він повинен бути безпечним) і повідомляєте, що без цього ключа в будинок ніяк не потрапити, тому Ви ненадовго у справах, а потім відразу заберете його і разом підете додому.
9. Проводьте з дитиною якомога більше часу, навіть якщо адаптація пройшла абсолютно безболісно.Плануйте час на спілкування з дитиною щовечора, щоб Вас нічого не відволікало.
10. Проявляйте якомога більше інтересу до занять в дитячому садку, уважно вислухайте його розповіді, зберігайте малюнки та аплікації, які малюк приносить. Допитливість, і прагнення до дії виникають і розвиваються (як і вміння говорити, або ходити) при доброзичливому і терплячому участі дорослих, завдяки постійним заохоченням.
11. Запросіть у гості одногрупників,дітки сформують мікро-колектив в будинку. Надалі такі хороші відносини можуть стати додатковим стимулом відвідування дитячого садка.
12. 12.Дуже часто з відвідуванням дитячого садка діти втрачають так нелегко освоєнні навички самостійності (ходити в туалет, одягатися і т.д.). Це пов’язано з тим, що не всі дітки однаково розвиваються.
13. І найголовніше, повторюйте своїй дитині, що любите її не за будь-які вчинки та досягнення, успіхи, а просто тому, що він такий є улюблений, довгоочікуваний і рідний.
Робота з дитячим садком
1. Попросіть вихователя обов’язково помітитивранці, як добре виглядає дитина, який у нього прекрасний настрій, як він незвично одягнений. Іноді навіть такий простий прийом відволікає дитину від сумних думок і переживань і робить вихователя більш близьким і зрозумілим дитині.
2. Конфліктні ситуації, непорозуміння звихователями вирішуйте без агресії і не в присутності дитини.
3. Попередньо обговоривши з вихователем ісховавши нову іграшку в групі, розкажіть малюку, де можна знайти скарб, після того, як Ви підете.
4. Не дозволяйте собі висловлювати критику вадресу закладу в присутності дитини, оскільки все це буде негативно сприйнято самою дитиною, що викличе в нього страх, невпевненість і небажання йти туди.
5. Залишайтеся на деякий час в дитячому садку,після того як прийдете забирати малюка, цікавтеся його успіхами, захоплено розглядайте вироби.
6. Підтримуйте стосунки з вихователем ііншими батьками. Цікавтеся, з ким Ваш малюк дружить,вітайте і заохочуйте дружбу сина або дочки. Беріть участь в житті дитини, радійте його успіхам і творчості.
7. Дізнайтеся у вихователя, які заняття та іграшкиздатні відвернути малюка від переживань: цікава книжка, яскрава іграшка, сніданок або весела гра з дітьми. Тоді по дорозі Ви можете детально розповісти дитині, яке приємна подія або яка цікава іграшка очікують його в групі. Причому говорити треба навіть в тому випадку, якщо дитина ще не вміє розмовляти і не може вам відповісти.
Якщо ця стаття потрапила до Вас в руки зарік до дитячого садка – Ви на вірному шляху.
Прислухайтеся до наших порад в першій частині,і тоді навряд чи стане в нагоді друга.
.png)
Коментарi